С ьогодні на полицях магазинів можна побачити десятки продуктів на основі аскофілуму вузлуватого. І логічно припустити, що вони мають бути однаково ефективні, адже аскофілум на разі вивчений, як кажуть, уздовж і упоперек. Чи ні?
Щоб відповісти на поставлене запитання, спочатку було б непогано дізнатися трохи історії вивчення цієї водорості. Складно сказати, коли людина вперше свідомо застосувала цю водорість у своїх цілях. У найбільш ранніх згадках йдеться про, можливо, багатовікову практику корінних народів Америки використовувати аскофілум у сільському господарстві — на їжу людині і на корм худобі. Але задокументувати цей факт змогли тільки колоністи, і то без зайвих подробиць. Іронічно, що не тільки Колумб, а й сама водорість свого часу припливла в Америку з Європи. І такі далекі подорожі їй стали по силі завдяки її морфології.
Морфологічні особливості
Рослина аскофілум складається зі спеціальної ніжки, яка кріпиться до субстрату. З цієї ніжки виростають кілька листків. Перші досягають довжини 0,6– 2,0 м, другі пригнічуються їхньою тінню, тому ростуть дуже слабо — до 10–20 см. Але якщо рослина втратить сильний лист, слабкий прагне зайняти його місце.
Особливість аскофілуму в тому, що він здатен зростати в літоральній зоні. Це частина суші, яка затоплюється водою під час припливу, але після відливу стає нижньою частиною берега. Тобто час від часу ця водорість опиняється то на суші, то на дні морському. І це змусило рослину розвинути чимало механізмів самозахисту. Зокрема, на його листі утворюються повітряні вузлики, завдяки яким, занурившись у воду, листя тримається вертикально, щоб бути якомога ближче до сонця. Але коли лист відривається від основи, бульбашки стають «рятувальним жилетом», відправляючи водорість у подорож до нового пристанища.
Навіть у таких суворих умовах, як літоральна зона північних широт, аскофілум має конкурентів: Fucus distichus subsp. Edentatus, F. distichus subsp. Evanescens, F. spiralis, і F. Vesiculosus. Усі ці рослини щодня піддаються сильним стресам (посуха, літня спека, довгий світловий день, морські хвилі). Але при цьому вони ще й змушені конкурувати між собою. Чималий вплив чинить на водорість і солоність води. Найпомітніше суперництво між аскофілумом і фукусом пухирчастим (F. Vesiculosus). Конкуруючи, обидва види йдуть на все заради виживання, але хто переможе – вирішує вода. У гирлах річок і в закритих бухтах, де концентрація солі вкрай мала, аскофілум відчуває себе достатньо впевнено, досягаючи довжини до 2 м. А ось у агресивніших умовах сильніший фукус — він часто витісняє конкурента, особливо там, де нерідко бувають сильні хвилі. Листя фукуса міцніше, і він менше пошкоджується, тому панує.
Але повернемося до історії. Перша задокументована інформація про водорість з’явилася 1940 року в Західній Ірландії, де вперше письмово зафіксували збирання аскофілуму. Тим самим ця рослина вийшла за рамки народного використання і перейшла в промислове. Вже до 1970-го року аскофілум активно використовували в низці країн, включаючи Канаду, Британські острови, Францію, країни Скандинавії. Застосовували його не тільки як добриво, а й в упаковці суміші морепродуктів. У 1980-х у американському штаті Мен було прийнято закон, який контролює видобуток цієї водорості, а 2000 року було узаконено навіть обмеження, які чітко встановлювали мінімально можливу висоту зрізу.
Увага наукового світу до цієї водорості була неоднозначною. Більшість учених вивчала лише способи збільшити «врожайність» аскофілуму в природному середовищі, але не всі. Так, 1942 року британський учений Мілтон відкрив технологію одержання екстракту з водоростей. У 1952-му її застосували з використанням аскофілуму, а першими двома комерційними виробниками водоростей стали компанії ALGEA і Maxicrop. А 1999го ці компанії об’єдналися і 2002 року були викуплені компанією Valagro разом із результатами багаторічних експериментів і досліджень. Об’єднавши їх разом, вчені зрозуміли, як з однієї водорості отримати продукти із заздалегідь відомою дією на культуру.
Пори року
В агрономії є чотири головні проблеми, чотири найбільші виклики: весна, літо, осінь і зима. Кожна пора року — це нові проблеми, які потребують нових рішень. До приходу зими ми готуємо культури до перезимівлі, з приходом весни — до активного росту, влітку — до плодоношення, і так далі. Очевидно, що всередині рослини проходять різні процеси, і протягом сезону ми застосовуємо різні регулятори росту. Аскофілум не потрібно обробляти регуляторами — він «піклується» про себе сам, але в різні пори року теж синтезує різні гормони. Говорячи простою мовою, сьогодні йому потрібно рости, через місяць — рятуватися від перепадів температури або посухи, ще через якийсь час — почати плодоношення. І щоразу йому для цього потрібні різні гормони.
Вчені дізналися, що токоферол (вітамін Е) найбільше синтезується у вересні та лютому, в інші місяці його менше. Пік концентрації холіну спостерігаються взимку й навесні, а в червні — серпні його концентрація дуже низька. Навпаки, влітку найвища концентрація антимікробних речовин. У жовтні виявили найвищий рівень гіберелінів, а найнижчий — у січні.
Кожен аграрій знає, як важливо створювати конвеєр продажів. Іноді ми готові вирощувати менш рентабельні культури, а щоб отримати перший прибуток у сезоні, жертвуємо заради цього врожайністю. Часом ми вирощуємо щось лише для того, щоб дати людям роботу і зарплату в період міжсезоння. Знаючи це, ви все ще впевнені, що виробник біостимулятора працює тільки один місяць на рік, щоб він завжди працював однаково? На жаль, це не завжди можливо.
Метод екстракції
Практично в кожному саду вирощують смородину. Ця ягода не тільки невибаглива, а ще й смачна та дуже корисна. Приємний бонус — її можна готувати, причому по-різному. Візьмемо для прикладу три продукти: смородиновий сік, варення і чай. Усі ці продукти готують з однієї культури. Найпростіше добути сік — потрібно тільки вичавити його зі смородинових ягід. Але ж м’якоть теж містить вітаміни й інші корисні речовини, які не потраплять у віджатий напій. Зваривши варення, ми не допустимо цих втрат із м’якоттю, але під час самого варіння багато корисних речовин розпадуться внаслідок впливу високої температури. А смородиновий чай і зовсім робиться не з ягід. Так само різні рецепти дають нам різний результат, навіть якщо ми використовували щось схоже. Повернемося до аскофілуму. Купуючи каністру біостимулятора, вам хочеться, щоб усередині був готовий продукт із максимальним умістом корисних речовин. Щоб створити такий продукт, потрібно ці речовини «дістати» з водорості і зберегти їх, а щоб їх було багато — очистити від непотрібних компонентів. І коли біохімікам ставлять завдання обробити сировину з високим умістом цитокінінів або гіберелінів, то їм потрібно використовувати різні «рецепти» для кожного окремого випад ку. Наприклад, у Valagro використовують три основні технології екстракції.
Найпростіший метод такий: зібрані водорості висушують і «витягують» із них усе корисне. Після цього очищають від домішок і розфасовують. Так отримують рідкий біостимулятор.
Другий метод є ніби продовженням першого. Отриманий рідкий стимулятор дуже дбайливо висушують і отримують із нього порошок або мікропластівці. Якщо все зробити правильно, то всі корисні речовини зберігаються і їх можна без складнощів розчинити у воді ще раз. Плюс таких продуктів у тому, що їх легше зберігати й дешевше перевозити, адже в такому разі не потрібно, так би мовити, «ганяти воду».
На жаль, не все корисне можна «витягнути» з аскофілуму таким шляхом. Для найбільш «ніжних» гормонів та інших біологічно активних речовин потрібен інший підхід. У такому разі після збирання аскофілуму його НЕ висушують, а охолоджують, причому якомога швидше. Поки його клітини живі, вони «стежать» за тим, щоб у них панував порядок. І щоб зберегти цей порядок і після смерті клітин, їх обробляють буферним розчином. Це потрібно для того, щоб pH клітинного соку не змінювався, коли клітинна мембрана перестане його захищати. Потім зелену масу водорості обробляють механічним способом. Грубо кажучи, якщо клітина — це капсула з біостимулятором, то цю капсулу потрібно розчавити. Після додавання до отриманої суміші води її очищають від домішок і клітинних залишків. Так отримують емульсію.
Очевидно, що не можна знайти кращого способу екстракції. Як написано вище, в різні пори року в клітинах водорості накопичуються різні гормони. Це означає, що в липні потрібна одна технологія, а у вересні — інша. Не кажучи вже про те, що для екстракції використовують різні агенти (кислоти, розчинники, луги і т.п.) і ензимний гідроліз.
Наукові тести
Навіть такий довгий шлях не завжди забезпечує кращий результат. Оцінити отриманий біостимулятор у полі буде складно. Очевидно, що оброблені рослини дадуть вищий урожай. У польових умовах можна оцінити й економічно виправдану дозу внесення. Але як зрозуміти, що саме робить біостимулятор, що він змінює в рослині, як зробити її кращою, ціннішою?
У Valagro для цього використовують генні чипи. Ця технологія знайома світу науки, але в неї є один великий мінус — вона шалено дорога. Наприклад, пшениця містить 94–96 тис. генів. Це набагато більше, ніж їй потрібно. У кожній рослині, в кожному з нас є гени, які ми більше не використовуємо. Гени дістаються нам у спадок, від наших батьків, ті, у свою чергу, отримали їх від своїх батьків. Так «непотрібні гени» передаються нам спадково впродовж уже сотні тисяч років. Вони могли відігравати важливу роль, коли наші предки ще не еволюціонували до людей, але втратити свою роль сьогодні.
Так і в рослині є повно генів, які їй просто «дісталися в спадок». Тому перший крок на шляху вивчення біостимулятора — вибрати тільки корисні гени й «вирвати» їх із ланцюжка ДНК по одному. Так ми й отримуємо генетичні чипи. Потім ми поміщаємо на чип одну з біологічно активних речовин з екстракту та спостерігаємо за реакцією. Кожна така речовина може змушувати ген працювати в кілька разів більше, що й дає помітну прибавку до врожаю.
Після наукових тестів ми знаємо не тільки те, чому наш біостимулятор працює, а й як зробити його ще кращим, у яких співвідношеннях мають бути його складові. Наприклад, у емульсії, приготованій за третім рецептом, можна розчинити трохи мікропластівців із другого рецепту. І при цьому наш продукт все ще буде отримано з Ascophyllum nodosum, просто різними методами. Тому, обираючи між двома пляшками від різних виробників, не соромимося дізнатися не тільки про те, з чого отримано цей продукт, а й що саме стоїть за його створенням.
Одна водорість – чотири рішення
Розповівши про те, яка різна Ascophyllum nodosum, гріх не згадати й про ще кілька хороших продуктів. В Україні є три біостимулятори з лінійки Maxicrop. MC Extra — це мікропластівці з Ascophyllum nodosum. Після обробки ними рослини цей продукт покращує її вегетативно-генеративний баланс, захищає її від стресів, прискорює ріст і розвиток. Найкраще застосовувати в першій половині вегетації. MC Set краще від інших придатний для внесення у фазі цвітіння та зав’язі. Він збагачений хелатами цинку й бором, допомагає рослині сформувати здорові квітки й зав’язати плоди. MC Cream — це емульсія, основне завдання якої — максимально активізувати фотосинтез. Цей продукт добре зарекомендував себе у період наливання плодів. Тобто MC Cream — це свого роду електростанція для отримання врожаю.
Четверте рішення — від компанії «Агрісол»: це продукт MAX600 SeaSailer, виробництва компанії CityMax. Він створений, щоб сприятливо впливати на всі фізіологічні процеси, що перебігають у рослині. Такий продукт ефективний тоді, коли культура відчуває себе непогано, але виробникові хочеться отримати ще кращий результат. Також SeaSailer підтримує рослину в ситуації, якщо проблема є, але її неможливо швидко усунути.
Всі чотири продукти зареєстровані в Україні для органічного виробництва та вже зарекомендували себе серед фермерів. Але тільки тобі, дорогий читачу, обирати, яку Ascophyllum nodosum ти захочеш внести на свої рослини, адже ця водорість має такий різний вплив!